ЗРОБИЛА ВИСНОВОК
Батько виховує п*ятирічну Ганнусю:
— Ну скільки можна повторювати! Не ходи озутою в кімнаті! Зарубай собі це на носі! А то я сам тобі так зарубаю, на все життя запам*ятаєш! Зрозуміла?
Ганна пригнічено киває головою, йде в кімнату і тихенько бочком сідає в крісло. Через декілька хвилин в кімнаті лунає відчайдушний крик.
Мама біжить з кухні, на ходу витираючи руки:
— Ганна, донечка, що трапилося?
— Я не буду, не буду зарубляти собі на носі! Не можна мій ніс зарубляти! Нікому не можна! І татові не можна!..
Мама м*яко заспокоює дівчинку і намагається пояснити, що ця приказка прийшла до нас із старизни, що у людей з собою завжди був такий дерев*яний ніс, на якому для пам*яті вони робили карби. І що тато хотів тільки, щоб вона нарешті запам*ятала це правило поведінки. Тому треба зробити висновок, а не плакати.
Ганна заспокоїлася і пішла до своїх ляльок, але через деякий час заходить на кухню і питає:
— А що, за старих часів всі люди були Буратіни?

 
ЗАГАДКА
— Мамо, відгадай загадочку!
Матуся погоджується:
— Давай!
— На підлозі лежать два кубики. Що треба зробити, щоб побудувати з них будинок?
— Важке питання, — задумалась мама. — Якщо чесно, доню, — не знаю!
— Ой! — щасливо сміється п*ятирічна розумниця. — Треба узяти ще два кубики, потім ще два, потім ще... Потім треба узяти дах і буде будинок!

 
ВСЕ ЗРОЗУМІЛА
Матуся виховує сина-десятикласника:
— У тебе іспити на носі, а ти біля телевізора цілими днями сидиш. Ніяк від нього не відірвешся!
Мала донька, Діна, видершись на диван, уважно розглядає ніс брата. Потім із стурбованим виглядом біжить до трюмо, бере флакон з одеколоном і поспішає з ним назад:
— На, припечи іспити!